7 правил чистоты

На Востоке существует 7 правил чистоты:

1. "Чистота рук". Это означает не брать лишнего. Здесь также подразумевается сороковая, десятая или иная часть доходов, которую следует отдать тем, кто в ней нуждается.

2. "Чистота ушей". Это означает не слушать людей напуганных, озлобленных, суетливых и т.д., а также оградить свой слух от сквернословия, сплетен и пустых разговоров.

3. "Чистота глаз". Это означает беречь глаза от ненависти, от злости, от зависти и вожделений.

4. "Чистота рта". Это означает беречь свой рот от излишнего многословия и сквернословия. "Молчание – золото".

5. "Чистота тела и одежды". Это означает держать тело и одежду в чистоте

6. "Чистота мыслей". Это означает убрать из головы негативные мысли и злые помыслы. Также это значит не проявлять к себе жалости. Зачем жалеть себя? Не лучше ли подбодрить себя за светлые начинания?

7. "Чистота души и сердца". Это означает беречь и охранять свои душевные порывы и не игнорировать их. Любите и не требуйте ничего взамен. Любовь уже сама по себе счастье.

Что происходит в нашем организме ночью

Что происходит в нашем организме ночью 

 22:00 часа.
В крови вдвое увеличивается количество лейкоцитов — это иммунная система проводит проверку вверенной ей территории. Температура тела падает. Биологические часы сигналят: пора спать.

 23:00 часа.
Тело все больше расслабляется, но в каждой клеточке полным ходом идут восстановительные процессы.

Что происходит в нашем организме ночью

 00:00 часа.
Сознанием все больше овладевают сновидения, а мозг продолжает трудиться, раскладывая по полочкам полученную за день информацию.

 1:00 час.
Сон очень чуткий. Незалеченный вовремя зуб или травмированная давным-давно коленка могут разныться и не дадут уснуть до утра.

 2:00 часа.
Все органы отдыхают, только печень трудится вовсю, вычищая спящий организм от накопившихся шлаков.

 3:00 часа.
Полный физиологический спад: артериальное давление на нижнем пределе, пульс и дыхание редкие.

 4:00 часа.
Мозг снабжается минимальным количеством крови и не готов к пробуждению, зато слух обостряется чрезвычайно — проснуться можно от малейшего шума.

 5:00 часов.
Почки отдыхают, мышцы дремлют, обмен веществ замедлен, но в принципе организм уже готов проснуться.

 6:00 часов.
Надпочечники начинают выбрасывать в кровь гормоны адреналин и норадреналин, которые повышают артериальное давление и заставляют сердце биться чаще. Организм уже готовится к пробуждению, хотя сознание еще дремлет.

 7:00 часов
— звездный час иммунной системы. Самое время размяться и встать под контрастный душ. Кстати, лекарства в этот час усваиваются значительно лучше, чем в другое время суток.

УНИВЕРСАЛЬНОЕ ЛЕКАРСТВО

УНИВЕРСАЛЬНОЕ ЛЕКАРСТВО

Тысячи лет в Индии имбирь ценится не только как пряность, но и как доступное лекарственное средство. Имбирный чай с лимоном - наиболее популярный зимний напиток. По мнению доктора Васант Лада, имбирь является лучшим средством от простуды.

Традиционно считается, что имбирь - одно из наиболее саттвичных растений, он успокаивает Вату и Капху, усиливает Агни (пищеварительный огонь), удаляет из организма(токсины).

Имбирь регулирует деятельность всего пищеварительного тракта и считается настолько полезным для пищеварения, что его назначают в самых разных случаях: при запоре, несварении, рвоте, отрыжке, газах и кровотечениях. Имбирь оказывает исцеляющее воздействие на легкие, особенно при респираторных инфекциях, одышке, ангине и отеках. При некоторых видах ревматических или головных болей его применяют наружно.

Имбирь рекомендуется при простуде, гриппе, несварении, болях в животе, он рассеивает газы в кишечнике, растворяет густую, липкую слизь, образующуюся на стенках кишечника. Имбирь делает пищу легкой и легкоусваиваемой и придает ей слегка островатый, пряный вкус.

Имбирь является простым и эффективным средством для снятия головной боли, при ушибах, растяжениях, боли в спине (радикулите): в этих целях используется имбирь в виде пасты (имбирный порошок и несколько капель горячей воды), в компрессах и лечебных ваннах.

Имбирь является лучшим средством против токсинов. Если вы чувствуете тяжесть в желудке и вялость во всем теле, если вы часто устаете и испытываете раздражение, если ваши глаза потеряли блеск, а кожа имеет блеклый цвет, если изо рта плохо пахнет и у вас нет аппетита, значит, в вашем организме слишком много токсинов или не переварившихся отходов пищи, которые, откладываясь в клетках тела, отравляют весь ваш организм и ведут к различным болезням. Вернуть аппетит, хорошее настроение, свежий цвет лица и ясность глаз поможет вам имбирный чай, который полезен абсолютно всем. Он усиливает пищеварительный огонь, нейтрализует скопившиеся в нашем желудке токсины и помогает лучше усваивать пищу. Пить его следует небольшими глотками до или после еды.

Если в конце дня вы чувствуете усталость или боль во всем теле, рекомендуем принять имбирную ванну. Некоторое время кипятите 3 столовые ложки завернутых в марлю имбирных хлопьев в литре воды и вылейте в ванну вместе с марлевым мешочком. Такая ванна вернет вам силы и красоту, создаст состояние свежести и расслабленности и облегчит боли в теле.

Имбирный сок (или отвар имбиря) используется для принятия ванн при болях в позвоночнике и в суставах, невралгиях, нервном возбуждении и некоторых кожных заболеваниях.

Для нормализации пищеварительной активности надо взять 1/2 чайной ложки сухого имбирного корня, семь капель лимона и немного соли, смешать и употреблять перед каждым приемом пищи. Этот рецепт также способствует очищению крови.

Облегчает морскую болезнь намного эффективнее других лекарственных средств. Принимать 1/2 чайной ложки имбиря в чае или минеральной воде за полчаса до или во время путешествия.

Беременные женщины могут принимать имбирный чай от тошноты.

Если мать добавляет в пищу имбирь, то очищенное грудное молоко избавляет грудного ребенка от многих заболеваний, причиной которых является несварение или запор у матери.

Чтобы вытянуть содержимое фурункула, смешайте 1/2 чайной ложки имбиря и 1/2 чайной ложки куркумы с водой до пасты и нанесите на фурункул.

Имбирный компресс снимает боли в спине без аллергических реакций. Возьмите 2 чайные ложки имбиря, 1 чайную ложку куркумы, 1/2 чайной ложки чили, смешайте с теплой водой. Нагрейте, нанесите на хлопковую ткань и приложите к больному месту, закрепите. В случае суставных болей помогает тот же рецепт, но в соединении не с водой, а с горячим горчичным или кунжутным маслом.

Предостережения: воспалительные заболевания кожи, высокая температура, кровотечение, язвы. В больших количествах не рекомендуется беременным.

По материалам книги "Аюрведа. Принципы гармонии для тела, души и сознания" Сан Лайт

Сезонна алергія

Сезонна алергія - алергічна реакція, що представляє собою захисний відповідь імунної системи на різні сторонні включення у вдихуваному повітрі. У більшості випадків алергічна реакція спостерігається на алергени, контакт з якими відбувається на свіжому повітрі, це зазвичай цвіль і квітковий пилок. 
Сезонна алергія у дітей зазвичай проявляє себе в певний час року, але зрідка може протікати і цілорічно, у разі постійного контакту з провокуючим алергеном. Зазвичай дана алергічна реакція проявляється сезонним риноконъюнктивитом (кон'юнктивітом) і алергічним ринітом, або ж пилкової сезонної бронхіальною астмою. 
У разі якщо у дитини простежується алергічна реакція на фруктові соки і пюре, навесні і влітку слід бути особливо уважними, тому що в цьому випадку після трьох років у малюка може розвинутися сезонна алергія на пилок . Якщо дивитися поверхово, то на перший погляд між кульбабою і динею, морквою і вільхою немає нічого спільного. Однак проведені численні біологічні дослідження довели, що в склад пилку та плодів рослин присутні мають однакові ділянки білкові молекули, які і є причиною розвитку перехресних алергічних реакцій. Якщо у малюка червоніють щоки від вишневого джему, не виключено, що він стане чхати і кашляти після прогулянки по березовому гаю. А ось якщо у дитини присутня алергія на цитрусові , то сильний нежить у нього може викликати букет з ромашок 

Сезонна алергія - причини

Як і всі інші алергічні реакції, сезонна алергія обумовлюється атакою імунного захисту алергенами, які надходять в організм через шкіру, з їжею або повітрям, що вдихається. При сезонній алергії провокують реакцію алергени разом із вдихуваним повітрям потрапляють на слизові оболонки дихальних шляхів (легенів, горла, носа і рота) і очей. Найчастіше визначити конкретний алерген дуже важко. Після початку контактування провокуючого алергену зі слизовими оболонками, лейкоцити до даних чужорідних речовин починають виробляти антитіла, що в підсумку і призводить до розвитку алергічної реакції, яку ще іноді називають гіперчутливістю на нешкідливі по своїй суті речовини. 
Квітковий пилок є найбільш поширеним алергеном при сезонній алергії. Пилок - утворюються в квітках (чоловіча частина органів розмноження всіх квіткових рослин) мікроскопічні частинки. Пилок рослин, що запилюються вітром розноситься з рухом повітря, запилюючи (запліднюючи) інші рослини свого виду. В залежності від місцевого клімату, для кожного виду рослин простежується певний період викиду пилку. Одні рослини запилюються навесні, а інші влітку або на початку осені. Причому чим далі на північ, тим період запилення настає пізніше. Пилок деяких трав, дерев і бур'янів (амброзія тощо) як причини розвитку алергічної реакції йязицірна більше інших. Пилок рослин запилюють комахами набагато менше алергену, ніж пилок ветроопиляємих. 
Цвілеві грибки є іншим досить поширеним алергеном. Цвіль - досить численна група сімейств грибів, які не утворюють плодових тел. Спори грибів на відміну від пилку спостерігаються в повітрі постійно, а їх концентрація залежить від поточних умов, а не від сезону. Цвілеві грибки надзвичайно поширені і можуть зустрічатися як на відкритому повітрі, так і у сільськогосподарських і житлових приміщеннях. Вони чудово відчувають себе в ґрунті, на вологій деревині і гниючих рештках рослин. У приміщеннях вони часто живуть у місцях, де повітря вільно циркулює (ванні кімнати, горища, підвали тощо). 
До факторів ризику розвитку сезонної алергії відносять: наявність даного алергічного захворювання у кровних родичів, бронхіальна астма , екзема, періодичний контакт з провокуючим алергеном, поліпи порожнини носа. З віком тип алергенів, на які спостерігається алергічна реакція, може змінитися, як часто змінюється і сама симптоматика. 
Періоди розвитку сезонної алергії: 
• Весна - час цвітіння ліщини, платанів, кленів і беріз 
• Літо - період цвітіння квітів і злакових 
• Осінь - період цвітіння складноцвітих (полин, лобода, амброзія) 

Сезонна алергія - симптоми

Прояви сезонної алергії жахливі далеко не завжди. У деяких людей алергічна реакція протікає цілком терпимо, без помітних змін у зовнішності і рясних нежитю. У такому разі змінювати усталений ритм життя не стоїть. Однак можуть спостерігатися і досить важкі випадки алергічних проявів, коли потрібне обов'язкове відвідування алерголога. Тим не менш, навіть якщо симптоми сезонної алергії виражені досить слабо, лікування проводити все ж необхідно, так як неявна картина спочатку, може почати прогресувати, переходячи поступово в бронхіальну астму та аутоімунні захворювання. 
Основні симптоми сезонної алергії: нежить з виділенням рідкого прозорого відокремлюваного, чхання, носоглоточное затікання, закладеність носа, відчуття закладеності в вухах (у вусі), почервонілі очі, що сльозяться, безсоння, занепад сил, втома, печіння і свербіж у носі, подразнення кон'юнктиви і м'якого піднебіння, висип на різних областях шкірних покривів (між пальцями, внизу живота, в паху тощо) 
У разі з'явилися симптоми сезонної алергії затягувати з відвідуванням лікаря не варто. За допомогою нескладної процедури кваліфікований алерголог з легкістю визначить вид рослини, що негативно впливає на здоров'я. Сама діагностика полягає у проведенні шкірних тестів з набором найбільш поширених в місці проживання хворого пилкових алергенів 

Сезонна алергія - лікування

На щастя сезонна алергія спеціалізованого лікування вимагає далеко не завжди і часто буває цілком достатньо проведення нескладних гігієнічних процедур і виключення контакту з провокуючим алергеном. У разі якщо цих заходів виявилося недостатньо, в будь-якій аптеці можна придбати протиалергічний препарат. 
Догляд в домашніх умовах 
Необхідно уникати контакту з підозрюваними або вже відомими алергенами. Це досягається установкою в приміщенні захисних повітряних фільтрів. Також слід ретельно закрити двері і вікна, а в разі неминучості контакту з алергеном, необхідно використовувати захисні пов'язки на ніс і рот, а також рукавички. 
Необхідно якомога частіше приймати душ, міняти одяг, проводити вологе прибирання. Також слід позбутися портьєр, паласів, килимів та інших речей, здатних у великих кількостях накопичувати пил. 
При наявності легкої симптоматики досить добре допомагає промивання носа і полоскання горла злегка підсоленою теплою водою (на 200 мл води 2 ст. ложки кухонної солі). Для полегшення сверблячки в горлі, очах і для зменшення нежитю можна прийняти безрецептурні антигістамінні препарати (Димедрол тощо), проте слід знати, що такі ліки мають загальмовує ефектом і їх прийом категорично протипоказаний при керуванні автомобілями або іншими транспортними засобами і механізмами підвищеної небезпеки. 
У разі недостатності простих заходів, при гострій або постійної симптоматиці, необхідно проведення лікування лікарськими препаратами, причому не тільки для усунення та полегшення симптомів, але і для їх профілактики. 
Лікування сезонної алергії лікарськими препаратами 
Кортикостероїдні назальні спреї Флутиказон, Триамцинолон, Беклометазон, в переважній більшості випадків виявляються найбільш ефективними. Внаслідок того, що вони застосовуються місцево і в незначній дозі, дані спреї практично повністю позбавлені побічних ефектів, які характерні для кортикостероїдних препаратів. Також спреї успішно знімають набряклість, усувають свербіж, закладеність носа, не викликають сонливість. Для досягнення стійкого ефекту їх слід приймати щодня протягом декількох днів. 
Ще одними розповсюдженими ліками, призначеними для лікування сезонної алергії, є антигістамінні препарати, які в більшості країн знаходяться в продажу без рецепта (Гидроксизин, Димедрол, Трипеленнамин, Клемастин). Всі перераховані антигістамінні препарати порівняно недорого коштують і знаходяться у вільному продажі, проте досягнутий ефект тримається порівняно недовго і до того ж вони володіють сильним седативним ефектом, внаслідок чого вони категорично протипоказані людям, від яких в силу їх професійної діяльності потрібна швидка реакція. Хочеться також відзначити, що у випадку постійного прийому, з часом седативний ефект зменшується, однак це стосується і антиалергічної ефекту теж. В якості альтернативи можливе використання таких препаратів тривалої дії як Дезлоратадин, Лоратадин, Фексофенадин. Не дивлячись на те, що коштують вони дорожче і зазвичай відпускаються тільки за рецептом лікаря, їх слід приймати лише раз на добу, а седативного ефекту після прийому практично не відчувається. 

Богомолець О.О.

Богомолець Олександр Олександрович

Богомолець Олександр Олександрович – патофізіолог, віце-президент Академії наук СРСР, Президент Академії наук Української РСР, директор Інституту експериментальної біології і патології Академії наук Української РСР, директор Інституту клінічної фізіології Академії наук Української РСР, академік Академії медичних наук СРСР, академік Академій наук СРСР, Української РСР і Білоруської РСР.

Олександр Олександрович Богомолець народився 24 травня 1881 року в Києві, в Лук’яновської в’язниці. Там у той час знаходилися в ув’язненні його мати – політична ув’язнена Софія Богомолець, засуджена до 18 років каторги, і батько, Олександр Михайлович, земський лікар, засуджений за участь в революційному русі до вислання до Сибіру на 7 років. Хлопчик виховувався в родовому маєтку діда до повернення з заслання батька.

У 1900 році Олександр Богомолець закінчив із золотою медаллю 1-у Київську гімназію і вступив на юридичний факультет Університету Святого Володимира (Київський університет), але в тому ж році перевівся на медичний факультет. За станом здоров’я в січні 1901 року переїхав до Одеси, де продовжив навчання на медичному факультеті Новоросійського університету. Під час навчання на другому курсі університету Богомолець опублікував першу наукову роботу «До питання про будову і мікрофізіологію бруннерових залоз» (1902).

У лютому 1906 року закінчив університет відмінно і був удостоєний звання лікаря, в січні 1907 року призначений понадштатним лаборантом при кафедрі загальної патології Новоросійського університету, з 1910 року – приват-доцент цієї кафедри.

У травні 1909 року в Імператорській Військово-медичній академії з успіхом захистив дисертацію на тему: «До питання про мікроскопічну будову і фізіологічне значення надниркових залоз в здоровому і хворому організмі». Одним з опонентів при захисті був великий російський фізіолог академік І.П. Павлов, що дав високу оцінку роботі молодого ученого.

У січні 1911 року Богомолець відряджається за кордон на один рік для підготовки до професорського звання, працював в кращих клініках і університетах Франції і Німеччини. Після повернення в тому ж році призначений екстраординарним професором кафедри загальної патології і бактеріології медичного факультету Імператорського Миколаївського університету (нині Саратовський університет). Посідав цю посаду до 1925 року. Саме у роки роботи в Саратові Богомолець став видатним ученим. Тоді він вніс найбільший внесок до науки, оскільки потім в його роботі все більше часу почала займати суспільна діяльність.

Там же вперше виявилися блискучі організаторські здібності молодого професора. Богомолець створив в Саратовському університеті наукову лабораторію і обладнав її кращим устаткуванням того часу. Частину приладів він привіз з Парижа, частину сконструював сам. Саратовська лабораторія О.О. Богомольця стала провідним центром експериментальної роботи в області патологічної фізіології в Росії. У науковій діяльності Богомольця основна увага приділялася проблемам імунології, вивченню механізмів клітинного і гуморального імунітету і анафілаксії.

Після Жовтневої революції професор Богомолець став старшим епідеміологом Саратовського губернського відділу охорони здоров’я. У роки громадянської війни – науковий консультант санітарного управління Південно-західного фронту Червоної армії і санітарного відділу Управління залізниць Поволжя. У 1923 році О.О. Богомолець організував першу в країні протималярійну лабораторію, яка ефективно працювала в Саратовському Заволжі.

У 1921 році О.О. Богомолець підготував і видав в Саратові підручник «Короткий курс патологічної фізіології».

У березні 1925 р. Олександр Богомолець переїхав до Москви, оскільки був вибраний професором по кафедрі патологічної фізіології медичного факультету 2-го Московського державного університету.

У Москві Богомолець знов заявив про себе як про найбільшого ученого. Там ним написані фундаментальні наукові праці «Криза ендокринології» (1927), «Загадка смерті» (1927), «Введення у вчення про конституції і діатез» (два видання, 1928), «Про вегетативні центри обміну» (1928), «Набряк. Нарис патогенезу» (1928), «Артеріальна гіпертонія. Нарис патогенезу» (1929), значно перероблений і розширений підручник «Патологічна фізіологія» (3-є видавництво, 1929).

Одночасно з 1928 по 1931 роки Богомолець був директор Інституту гематології і переливання крові Академії наук. Там під його керівництвом було вперше вирішено завдання надійної консервації крові.

У 1930 році Богомолець в черговий раз круто змінив своє життя і переїхав до Києва. Він був вибраний президентом Академії наук Української РСР. Одночасно з 1930 року директор Інституту експериментальної біології і патології і Інституту клінічної фізіології Академії наук Української РСР (нині обидва інститути носять ім’я академіка Богомольця). Праці Богомольця в київський період життя присвячені найважливішим питанням патологічної фізіології, ендокринології, вегетативної нервової системи, вченням про конституції і діатез, онкології, фізіології і патології сполучної тканини і проблемам довголіття.

Крупним і неоднозначним досягненням ученого став розроблений ним метод дії на сполучну тканину антиретикулярною цитотоксичною сироваткою (АЦС, або сироватка Богомольця). Цю сироватку Богомолець ретельно розробляв і прагнув знайти їй широке застосування в боротьбі із старінням, а також для лікування самих різних захворювань. Безумовно, в багато чому він переоцінив значення АЦС. Але ніколи не можна забувати, що в роки Великої Вітчизняної війни АЦС по суті була єдиним вітчизняним засобом, що застосовувалася для прискорення процесів зрощення переломів і загоєння пошкоджених м’яких тканин. Не підлягає підрахунку число життів поранених бійців, врятованих за допомогою цієї сироватки. Крім того, академік Богомолець розробив теорію, що пояснює механізм дії переливання крові коллоїдокластичеським шоком (шок від пошкодження колоїдів). Всю війну успішно застосовувалася його методика консервації крові. Ним створена крупна школа патофізіологів. Олександр Олександрович Богомолець створив вчення про взаємодію пухлини і організму – це уявлення кардинально змінило уявлення, що існували у той час, про пухлинне зростання.

На посту президента Академії наук Української РСР Богомолець провів величезну роботу по розробці і виконанню планів наукових робіт для вирішення завдань індустріалізації країни. Крім того, він проявив себе і людиною великої цивільної мужності. Так, в роки масових репресій по його проханнях і під запропоноване ним особисте доручення були звільнені з місць ув’язнення ряд крупних учених. У 1932 році вибраний академіком Академії наук СРСР, в 1929 – академіком академії наук Української РСР, в 1939 – академіком Академії наук Білоруської РСР.

На початку війни разом з Академією наук УРСР був евакуйований до Уфи, туди ж були вивезені всі крупні українські інститути. Провів масову реорганізацію української науки для потреб військового часу, що дозволило добитися видатних результатів, зіграло велику роль в розвитку оборонної промисловості. Сам продовжував роботи в області патофізіології стосовно військової медицини. З 1942 року – віце-президент Академії наук СРСР. Активний соратник академіка М.М. Бурденко в справі створення Академії медичних наук СРСР, після її створення був вибраний дійсним членом цієї академії (1944). У 1944 році також вибраний почесним академіком Академії наук Грузинської РСР.

За видатний внесок в зміцнення обороноздатності країни за скрутних умов військового часу указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 січня 1944 року Олександру Олександровичеві Богомольцеві привласнено звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і Золотої медалі «Серп і молот».

Весною 1944 року повернувся до звільненого Києва і очолив роботи по відтворенню Академії наук Української РСР і залученню її до завдання відновлення народного господарства.

Жив в Києві. Помер 19 липня 1946 року від туберкульозу, на який хворів в юності. Похований в центрі Києва, в парку у будівлі Інституту клінічної фізіології.

Видатному ученому встановлений пам’ятник в Києві, відкрита меморіальна дошка. Ім’ям Героя названі вулиці в Києві і Волгограді.

На академічній сесії 1952 року учення Богомольця було визнане помилковим і не відповідним генеральній лінії радянської фізіології. Теорія Богомольця про сполучну тканину була визнана псевдонаукою. Після цього засновані Богомольцем Інститути експериментальної біології і медицини і клінічної фізіології були закриті, а члени сім’ї академіка піддалися гонінням. Проте незабаром після смерті І.В. Сталіна ці рішення були визнані помилковими, погляду О.О. Богомольця знов знайшли широке застосування в наший країні і за кордоном. Обидва наукові інститути, створені Олександром Олександровичем Богомольцем, були відновлені, продовжують роботу по теперішній час, стали найбільшими науковими центрами в своїх областях і отримали широке міжнародне визнання.

Вітаміни

ВІТАМІНИ ЯК КОМПОНЕНТИ ХАРЧУВАННЯ

Вітаміни – це низькомолекулярні органічні сполуки, необхідні для нормальної життєдіяльності, що потрапляють у незначній кількості в організм із продуктами харчування. Як правило, синтез вітамінів в організмі не відбувається. При обмеженому або надмірному надходженні в організм вітамінів розвиваються патологічні стани, які називають відповідно гіпо- та гіперві­тамінозами; коли вони зовсім не надходять в організм, то розвивається стан авітамінозу. За походженням гіповітамінози бувають екзогенними та ендогенними. Причиною перших є недостатнє надходження в організм вітамінів з їжею. Другі, ендоген­ні, гіповітамінози спостерігаються внаслідок незасвоєння вітамінів в організмі. 

Класифікація та номенклатура вітамінів

За фізико-хімічними властивостями та відношенням до обміну речовин вітаміни поділяють на дві групи: вітаміни, розчинні у воді, і вітаміни, розчинні у жирах. Водорозчинні вітаміни безпосередньо беруть участь в обміні речовин як коферменти або складові компоненти коферментів. Жиророзчинні вітаміни не входять до складу ферментів і впливають на обмін речовин опосередковано, створюючи умови для оптимальної дії ферментів на мембранних структурах. Вони виконують роль модуляторів структури і функцій мембран. У зв'язку з цим, жиророзчинні вітаміни в організмі виконують ще антимутагенну функцію, захищаючи генний апарат від пошкоджень хімічними та фізичними факторами. Це зв'язано із вираженими антиоксидантними властивостями жиророзчинних вітамінів: вони здатні знешкоджувати активні форми кисню та вільні радикали й гальмувати процеси пероксидного окиснення біополімерів (нуклеїнових кислот, білків, ліпопротеїнових комплексів).

Вони також впливають на процеси тканинного дихання (безпосередньо або опосередковано), стабілізують клітинні мембрани, регулюють їх вибіркову проникність для речовин. Для деяких жиророзчинних вітамінів у ядрі клітин виявлені специфічні рецептори, за допомогою яких вони активують експресію генів, що призводить до диференціації клітин. За таким принципом діють вітаміни А, D та Е. Останній активує біосинтез гемсинтезуючих ферментів (d-амінолевулінатсинтаза та d-аміно­левулінатдегідрогеназа).

За сучасною тривіальною номенклатурою, назви вітамінів складаються із 3 частин: буквений символ, хімічна та біологічна назви. Остання нерідко містить префікс "анти", що вказує на здатність даного вітаміну попереджувати відповідне захворювання.

 Вітаміни, розчинні у жирах

1. Вітамін А, ретинол, ретиноєва кислота, антиксерофтальмічний.

2. Вітамін D, антирахітний.

3. Вітамін Е, токофероли, антистерильний, вітамін розмноження, антиоксидант.

4. Вітамін К, нафтохінони, антигеморагічний.

5. Вітамін F, есенціальні жирні кислоти, антисклеротичний.

 Вітаміни, розчинні у воді

1. Вітамін В₁, тіамін, антиневритний.

2. Вітамін В₂, рибофлавін, вітамін росту.

3. Вітамін В₃, пантотенова кислота, антидерматитний.

4. Вітамін В₅, РР, нікотинамід, нікотинова кислота, антипелагричний.

5. Вітамін В₆, піридоксин, піридоксамін, піридоксаль, антидерматитний.

6. Вітамін В₁₀, В_с, фолієва кислота, фоліацин, фактор росту, антианемічний.

7. Вітамін В₁₂, ціанкобаламін, антианемічний.

8. Вітамін Н, біотин, антисеборейний.

9. Вітамін С, аскорбінова кислота, антискорбутний.

10. Вітамін Р, біофлавоноїди, фактор проникності, капілярозміцнюючий.

Вітаміноподібні речовини:

Убіхінон, кофермент Q.

В₄, холін, фосфохолін.

В₈, інозит.

N, ліпоєва кислота.

В_т, карнітин.

В₁₃, оротова кислота, фактор росту.

В₁₅, пангамова кислота, антианоксичний.

U, S-метилметіонін, антивиразковий.

ПАБК, параамінобензойна кислота, вітамін для росту мікроорганізмів.

Відокремлення від вітамінів групи вітаміноподібних речовин часто умовне. Останні за біологічними функціями подібні до вітамінів, але потрібні в значно більших кількостях.

 Водорозчинні вітаміни

До водорозчинних відносяться вітаміни групи В та інші вітаміни (С, Р, Н) і вітаміноподібні водорозчинні сполуки. На противагу жиророзчинним вітамінам, які відіграють у клітинах роль модуляторів клітинних мембран, водорозчинні вітаміни є основними коферментами або входять до складу коферментів різних ферментних систем. Водорозчинні вітаміни в тканинах зв'язані з білками, не мають провітамінів і не викликають гіпервітамінозів.

Речовини, що здатні пригнічувати дію вітамінів і викликати стан аві­тамінозу навіть за умов достатнього забезпечення організму вітамінами, називаються антивітамінами. Антивітаміни найчастіше блокують активні центри ферментів, витісняючи з них відповідні вітаміни, що виконували роль коферментів. До недавнього часу антивітамінами вважались речовини – структурні аналоги вітамінів, які після введення в організм викликали стан гіпо- або авітамінозу.

Зараз серед антивітамінів розрізняють дві групи: 1) речовини, структурно подібні до нативних вітамінів; 2) речовини, що відрізняються за структурою від вітамінів, але здатні модифікувати хімічну природу вітамінів і пригнічувати їх біологічну дію.